Суспільство

Анатомія скандалу. Про зраду, любов і карету

Продовження. Початок

До наступної неділі життя майже налагодилося. Прокинувшись вранці, Саня почув, як Даша, наспівуючи, готує сніданок. З кухні по квартирі розпливався аромат смажених млинців і кави. Швидко вмившись і поголившись, Саня кинувся на кухню, міркуючи, що б порадувати Дашу.

– Давай я відро винесу, поки ти накриваєш на стіл, – запропонував він, пишаючись собою. Галі доводилося не раз і не два нагадувати Сані, що порожнє відро для сміття пахне не в приклад краще повного. Підхопивши відро, Саня, насвистуючи бадьорий марш «Прощання слов’янки», спустився по сходах і легкої підтюпцем затрусил до сміттєвих контейнерів. На душі вперше за ці дні було легко і радісно.

– Саня! – почув він знайомий голос і не повірив власним очам. З альтанки виглядала теща, і, боязко поглядаючи на Дашин балкон, манила його рукою. Білий парадно-вихідний брючний костюм, надавав їй вид космонавта, готового до польоту, теща змінила на строгий костюм шкільної вчительки. На одутловатом обличчі вираз урочистій смутку. І Саня на коротку мить відчув себе винним школярем, якого сувора класна керівниця застала з папіроскою. Зараз того й гляди зажадають щоденник і викличуть батьків.

– Іди сюди, – могутнім пошепки покликала теща, – поговорити треба.

Несподівано для себе Саня теж злодійкувато озирнувся на балкон і пірнув в альтанку. «Ось принесла нелегка!» – тоскно подумав він, а вголос звично пробурмотів:

– Здрастуйте, Маріє Михална!

– Здрастуй, зятьок! Присядь, я ненадовго.

– Нічого, я постою.

Помовчали. Відро з сміттям Саня тримав перед собою, наче боявся з ним розстатися хоч на секунду.

– Та що ти вчепився в це відро, як до рідного, постав ти його.

Саня насупилася, але вперто продовжував тримати відро.

– А й добре! Душно як. Напевно, дощ буде – після паузи сказала теща, відсапуючись і обмахуючись хустинкою.

Саня невизначено знизав плечима.

– Я тебе тут з шостої ранку караулю. Боялася, що ти з нею, з Дашкою, вийдеш, і не зможу я з тобою поговорити. А мені неодмінно з тобою поговорити треба.

Саня обережно мовчав, очікуючи продовження.

– Ти не думай, я не лаятися прийшла.

– Здрастуйте, будь ласка! А чого ж вам лаятися? – щиро здивувався Саня. – Вам на радощах танцювати треба.

Саня навіть зобразив якусь подобу ритуального танцю мешканців африканських джунглів. Але теща не втратила урочистості. Вона з лагідним цікавістю спостерігала за Саніними викрутасами.

– І чого тобі Галка знайшла? – пробурмотіла вона, втім, досить голосно, щоб Саня почув. Він і почув.

– Во-Во, – усміхнувся Саня, поставив відро для сміття і присів на лавочку,- Ви ж мене з першого дня терпіти не можете. Я ж не деревинка байдужа, я ж все бачу. Ви, Маріє Михална, мріяли від мене позбутися, ось і збулася ваша мрія.

– Так, – невизначено простягнула теща, – мрії, будь вони не ладні.

Помовчали. Саня скоса глянув на тещу і здивувався виразу її обличчя. Він голову б міг прозакладати, що теща зараз його анітрохи не засуджує. Від розгубленості і навіть більше від подиву Саня і вигукнув з трагічною ноткою:

– А за що ж ви мене так не любите, Марь Михална? Що я вам поганого зробив? Скажіть!

– Чесно сказати? – раптом запитала теща, розвернувшись до Сані всім корпусом, і втупилася на нього оцінюючим поглядом.

– Як на духу, – Саня підібрався, готуючись почути неприємну правду.

– Ну, якщо чесно, – теща раптом усміхнулася завзято, такий посмішки Саня у неї ще не бачив, – гаразд, зятьок, слухай. Про одне шкодую, що не зустрівся ти мені років двадцять тому. Я б з тебе справжнього мужика зробила. Ого-го!

Теща погрозила Сані потужним кулаком і розсміялася:

– От би де ти біля мене сидів, голубчику!

Саня уявив собі цю чудову картину і зіщулився.

– А Галки ти мотузки вьешь. У Галки на тебе духу не вистачає. Ось вона і тепер страждає. У мене б ти не вирвався, ні!

Саня згадав тестя, покірного, покірливої, і подумки порадів, що Галя пішла не в матір.

– Ну, гаразд, поділилися мріями – і буде! Тепер до справи. Значить, так, любий зять, повертаєшся додому – і отримуєш ключі від «десятки». Новенька, ще в целофані, у діда в гаражі стоїть.

– А колір? – машинально запитав Саня.

– Хороший, – запевнила теща, – тобі сподобається. Стигла вишня. Чуєш?

– Так, хвилиночку,- схаменувся Саня, – ви мене що, купуєте?

– Ой,- теща скривилася,- Що в тебе, Саня, за слова такі непристойні? Ти ж не пиріжок з лівером, щоб я тебе купувала. Тільки май на увазі, Галя нічого не знає. І знати не повинна. Дивись, не проболтайся. Вистачить, погрався – і буде. Пора повертатися додому. Про Оленці подумав би, коли дружину не шкодуєш. Іди, золотко, валізка збирай, я тебе почекаю. Сил моїх більше немає дивитися, як доня страждає. Вона ж дурепа мені нічого не говорить. Тільки від матері хіба приховаєш що? Мати, вона ж серцем чує біду.

Особа у тещі почервоніло і зморщилося, вона шумно вдихнула, захлюпала, утираючи сльози хусткою.

– За пропозицію дякую, – Саня шаркнув ногою в сандалях на босу ногу, і схилився в блазенському поклоні, – але як я у ваших очах завжди дурнем був, то й зроблю, як дурень. Не потрібна мені ваша «десятка», з мене і «Москвича» вистачить. Небіжчиків тому не носять.

У цей момент Саня немов дивився на себе з боку і дуже пишався собою. Шкода Дашка не бачить, подумав він.

– Це хто небіжчик? – отетеріла теща. – Ти чи що?

– Ну, це я образно, про любов нашу з Галиною. Ну, ніби як померла любов.

– Померла, кажеш? – теща подумала. – А Дашку, цю кішку луплена, значить, любиш?

– Я не зобов’язаний перед вами душу вивертати, Марія Михайлівна! – обурився Саня.- І не смійте ображати Дашу.

– Ой, та кого ж правда образити може? Не ершись ти, – досадливо махнула рукою теща, – я хочу зрозуміти, чим же ця снула риба тебе приворожила? Чим вона краще моєї Галечки?

Саня уявив, як він, здоровий двометровий мужик, стоїть перед колишньою тещею і, немов керманич авто пацан, звітує у своїх почуттях, розлютився і ляпнув:

– Одне в ній перевага, але зате найголовніше: тещі немає!

Він очікував, що теща злетить від обурення.

Але той ніби й не помітила образливого сенсу Саніних слів, а болісно зойкнула і прошепотіла:

– Так я й думала,-за мене все.

Далі сталося жахливе: теща впала перед Саней на коліна, обхопила його руками й заголосила:

– Прости мене, синку, бабу недолугу. Ой, не права була. Сама, своїми руками щастя дочки порушила. Повернися в сім’ю. Благаю! Слова поперек не скажу! Мова свій поганий сама собі вирву. Повернися, Сашко!

– Марь Михална, що ви? Встаньте, побачить хтось – бурмотів Саня, намагаючись вивільнитися з чіпких рук тещі, але не тут-то було. Він спробував підняти тещу, а та продовжувала чіплятися за його коліна і голосити.

– Я не завадила? – почув він крижаною Дашин голос.

– Ні, ти, як завжди вчасно.

– Пішов виносити відро, і немає, я вже почала хвилюватися. А що власне тут відбувається? – Дашині очі полізли на лоб, коли вона розгледіла на курному підлозі альтанки Марію Михайлівну.

Теща важко піднялася з колін, скинула спідницю, і, поправляючи волосся, спитала в Сані, немов вони як і раніше були одні:

– Ну, що ти вирішиш, зятьок?

Саня не встиг відповісти, втрутилася Даша.

– Цікаво, що це він повинен вирішувати?

Не звертаючи на Дашу жодної уваги, ніби її тут і не було, теща поправила зачіску і гордо вийшла з альтанки, кинувши Сані на ходу:

– Моя пропозиція залишається в силі.

– Чхали ми на всі ваші пропозиції, Марія Михайлівна, – крикнула вслід уражена Даша.

Теща різко обернулася й обпекла Дарину гнівним поглядом таких же, як у Галки очей, кольору стиглої вишні:

– Думаєш, бути щасливою? Не вийде в тебе! Не буде тобі, Дашка, щастя! Я тобі обіцяю! На чужій біді щастя не побудуєш.

І пішла з двору, важко ступаючи хворими ногами.

Побледневшая Даша впала на лавку. Від злості і переляку вона розгубилася. Вона очікувала, що Саня кинеться її втішати, але Саня, присівши поруч, задумливо дивився вслід тещі.

ПРОДОВЖЕННЯ

Related posts

Leave a Comment